Жизнь в движении – полноценная!

Решил вот открыть и рубрику о родном и любимом городе ПОЛТАВА.

Ведь есть чем гордиться!

Периодически буду писать посты о историческом прошлом города, о его теперешних достижениях и проблемах.

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир
Автор статьи, фото: Олег Година

Цей православний монастир пережив радісні й сумні часи. Його заснували на честь розгрому польських військ українськими, а розквіт його настав після перемоги російських над шведськими. Монастир не раз руйнували і спустошували. Він був центром культури та просвітництва на Лівобережжі, довгий час мав статус чоловічого, але в кінцевому варіанті перетворився в жіночий.

Як і більшість середньовічних монастирів, Полтавський Хрестовоздвиженський мав виконувати не лише культову, але й фортифікаційну функцію. Саме тому його було зведено на високому пагорбі.
Основні споруди Хрестовоздвиженського монастиря: Троїцька церква (на передньому плані), Хрестовоздвиженський собор та монастирська дзвінниця

Дзвінниця монастиря має висоту 47 метрів. ЇЇ будівництво було закінчено у 1786 році. Нині дзвінниця є однією з небагатьох, ще не реставрованих будівель монастиря.

Як і більшість середньовічних монастирів, Полтавський Хрестовоздвиженський мав виконувати не лише культову але фортифікаційну функцію. Саме тому його було зведено на високому пагорбі.

Цифрами позначені:
1. Монастирська дзвінниця.
2. Хрестовоздвиженський собор.
3. Троїцька церква.
4. Семенівська церква.
5. Північний вхід.
6. Західний вхід.
7. Господарські та житлові споруди.

________________________________________

Хоча окремі елементи архітектурного ансамблю Хрестовоздвиженського монастиря задумані і вирішені у різний час, весь його комплекс виглядає досить гармонійно. Серед споруд монастиря виокремлюються Хрестовоздвиженський собор, дзвіниця та Троїцька церква.
Сьомибанний Хрестовоздвиженський собор вважається одним з кращих зразків українського барокко. Зведено його було на початку ХVIII століття. За принципом побудови форма собору дещо витягнута, хрестоподібна. Він не має головного фасаду, всі його боки однакові з точки зору архітектури. Площа споруди 366 квадратних метрів. Внутрішнє оформлення собору здійснювалось у другій половині ХVIII століття. На жаль, чудові іконостаси, виконані відомими майстрами того часу – Василем Реклінським та Сисоєм Шалматовим, були знищені в 1933 році більшовиками.

Троїцька церква не претендує на лаври архітектурно довершеної споруди.

Вона досить проста, невисока, має лише одну баню та один ярус, але органічно вписується у весь архітектурний ансамбль і є його невід’ємною частиною.
Спорудою, яка найбільше привертає увагу відвідувачів, є чотириярусна дзвіниця.

Її висота – 47 метрів. Зведено її було у 1786 році. Італійський стиль архітектури доповнюється елементами українського барокко. Майже в усіх описах монастиря, як давніх так і більш сучасних, зазначається подібність цієї споруди до Великої Лаврської дзвіниці у Києві. В свій час на дзвіниці Хрестовоздвиженського було розміщено 10 різних за розмірами дзвонів. Справжньою гордістю був дзвін вагою понад 6,5 тонн.

Крім зазначених культових споруд в межах монастиря розташовано крихітну однобанну Семенівську церкву, збудовану в 1887 році, а також групу одноповерхових господарських приміщень і келій.

Розташований на пагорбі, відокремлений від міста широкою і досить глибокою долиною невеликої притоки Ворскли Полтавки (більш відомої під назвою Тарапунька), монастир добре видно здалеку.

Обнесений кам’яним муром, він дещо нагадує фортецю (залізничний насип, що майже кільцем охоплює підніжжя пагорбу, підсилює це враження).

У 1650 році на високому пагорбі, поряд з Полтавою, коштом козацької старшини (Мартин Пушкар, Іван Іскра, Іван Крамар та ін.) і жителів міста було засновано чоловічий монастир. Заснування присвятили перемозі над польсько-шляхетським військом. Історія не була занадто милосердною до цієї православної святині – був він об’єктом суспільно-політичних суперечок, не раз його спустошували і руйнували. Але були в історії монастиря і щасливі епізоди – його зробили одним із символів перемоги російських військ у Полтавській битві, він був центром культури та просвітництва Лівобережної України, надихав відомих діячів мистецтва у їх творчості.

До кінця ХVІІ століття всі споруди монастиря були дерев’яними. В 1695 році його зруйнували кримські татари, які у союзі з Петром Іваненком (Петрик) йшли походом на Лівобережну Україну. На початку ХVІІІ століття коштом відомого державного українського діяча Василя Кочубея було розпочато будівництво нового, кам’яного собору (залишки дерев’яного розібрали). Але після страти Василя Кочубея за наказом гетьмана Івана Мазепи будівництво монастиря зупинилось.

Згідно з історичними джерелами, у монастирі містився штаб шведського короля Карла ХІІ напередодні вирішальної битви з військами Петра І, названої Полтавською. Після перемоги російських військ та завершення бойових дій на цій території Хрестовоздвиженський собор було добудовано сином страченого Василя Кочубея.
Зведення собору було завершено близько 1725 року – воно розтяглося майже на тридцять років. В 1750 році було збудовано Троїцьку церкву, а у 1786 – окрасу монастиря – дзвіницю.

Взагалі ХVІІІ століття можна сміливо назвати періодом розквіту монастиря.
Саме в цей час було зведено основні його споруди. З 1775 по 1798 роки тут перебували архієпископи Слов’янський і Херсонський. Тоді ж при монастирі було засновано Слов’янську семінарію, учнями якої були видатний український письменник та поет Іван Котляревський, Василь Гоголь-Яновський (батько Миколи Гоголя), майбутній ректор та професор Петербурзької медико-хірургічної академії Семен Гаєвський, відомий грецький вчений-енциклопедист Афанасіос Псалідас та багато інших. Серед архієпископів в монастирі проживали відомі у світі люди – грек за національністю, друг великого французького просвітителя Вольтера, Євгеній Булгарис, а також земляк Булгариса – Никифор Феотокі, або Миколай. Саме з цими двома постатями, а також з архієпископом Андрієм Серебренниковим та єпископом Банулеско-Бодоні пов’язаний значний престиж Полтавської Слав’янської семінарії.

В монастирі бували Тарас Шевченко, який навіть замальовував монастирські споруди, та відомий російський художник Григорій М’ясоєдов. Останній у 1901 році подарував Полтавському театру картину-завісу розміром 6 на 12 метрів, на якій було зображено дорогу на монастир, біля якої сидить кобзар з обличчям Тараса Шевченка і грає для путника з обличчям Миколи Гоголя.

Під час громадянської війни монастир не раз спустошували. Хоча справжній грабунок почався після введення в дію декрету Раднаркому про відбирання культових коштовностей.

У 1923 році монастир закрили. В його спорудах у 20-30 роки минулого століття розміщували клуб залізничників, історичний архів, Полтавську дитячу трудову колонію НКВС, гуртожиток та студентську їдальню Полтавського педагогічного інституту.
Під час фашистської окупації община монахинь з дозволу відновленого єпархіального управління заснувала у колишньому чоловічому монастирі жіночий. У повоєнні роки в ньому налічувалось до 100 монахинь, на початку 50-х було відновлено деякі споруди, постраждалі в період війни. Але 1960 року монастир знову закрився. Офіційно він став пам’яткою культури та старовини, хоча це не врятувало дзвіницю від підпалу підлітками, а одну з церков – від влаштування у ній автомайстерні…
Зараз Полтавський Хрестовоздвиженський монастир відновлено. Майже всі його споруди реставровано. Тільки не повністю ще поновлена дзвіниця нагадує відвідувачам про складну історію православної святині